Рецензии на книгу «Отголосок: от погибшего деда до умершего» Лариса Денисенко
Це перша прочитана мною книжка Лариси Денисенко. І не впевнена, що колись захочу прочитати інші її твори. Це було зовсім не те, чого я чекала від книжки, після прочитання анотації. Майже ані слова про Другу Світову й забагато нікому не цікавих міркувань збоченої німкені. Шкода витраченого часу. Нікому не раджу. Хоча це тільки моя думка. Кожному своє. До речі, ця книжка довгий час стояла у моєму віш-списку, то хай би стояла там і надалі. Довго не доходили до неї руки. Врешті дійшли... і таке розчарування.
Чесно кажучи, я чекала зовсім на інше. Читаючи анотацію, думала, що в книзі розповідатиметься про Другу світову війну, можливо навіть з точки зору німецьких солдат.
А виявилось, що це книга про сексуально стурбовану німкеню, яка все ж таки, слава богу, наприкінці книги знаходить собі пару.
Комусь, мабуть, і видасться нормальним, коли батько розповідає, що обрав собі матір лише за те, як вдало їй підійшов його статевий орган. Але я так не думаю.
Неймовірним здалось і те, що збожеволівший німецький офіцер зміг дожити в психіатричних радянських закладах аж до розвалу Союзу. Адже навіть якщо він і був в східних німецьких лікарнях, все ж таки, я не думаю, що це реально.
Загалом враження від книги дуже суперечливі. Дуже сподобались листи дідуся, листи до Марти. Але хотілось більше якихось історичних пошуків, розслідувань. Цього всього мені виявилось замало.
Денисенко. Я цю книгу чекала півроку. Мабудь дарма. Мало мені було Денисенко і забагато німців. Хотілось більше думок, ідей, розвитку чи деградації... Але заглом книга непогана. Є цікаві порівняння. Цікаві думки, але не більше.
"Відлуння: від загиблого діда до померлого" Лариса Денисенко
Книжка абсолютно не виправдала моїх сподівань. По анотації уявила собі роман про другу світову війну з точки зору німців не фашистів. Насправді дана тема була лише дотичною,побіжною.Що дуже розчарувало. Чекала якихось розслідувань,розкриття архівів,поважних думок пересічних німців про ті далекі події. Натомість отримала розповідь про сексуально стурбовану німкеню і всю її сім'ю.Як на мене, авторка не сильно старалася заглибитися у світ своїх героїв,а оперувала загальновживаними стереотипами про нації як німців,так і українців. Німці у її подачі виключно сексуальні збоченці. Всі розмови зводяться до одного. Дехто скаже,що забагато у літературі нашій творів про війну.Може й так,Але тоді не потрібно спекулювати на цій темі навіть у назві чи анотації. А я ще скажу, що мені було противно не тільки читати, а навіть неприродно уявити розмову батька з дочкою,у якій він розповідає доньці,що одружився з її мамою,бо їй ідеально підійшов його дітородний орган,на відміну від всіх інших дівчат,з якими він зустрічався. Коротше вульгарно,неприємно і т.д... Тема України і Житомира абсолютно не інформативна і не цікава.Ні мені,як українці,ні тим більше думаю не зацікавила б іноземця. Вокзал-село- п'янка -вокзал. Ні тобі красивих описів(чи то Берліна,чи то Житомира,чи села),ні смачної мови,ні розкритої теми...
Не знаю,чи ще колись читатиму цю авторку. Ще й купившись на рекламу придбала собі паперовий варіант книжки,яка тепер припадатиме пилом(