Рецензии на книгу «Саврола» Уинстон Черчилль

Этот неловкий момент... Когда ждешь одно, получаешь другое. Такое, что вообще не ожидаешь.

Вот о чем, как думаете, будет роман премьер-министра, дворянина, военного, лауреата Нобелевской премии? Я так подумала - о политике, военных действиях, интригах. Потому что этот лауреат - мастер интриги, причем, практик со стажем. Ну, думала, еще о салонных каких-нибудь игрищах. Высокородный пройдоха, дипломат же. Может, все это в саркастическом стиле. На любовную тему вообще не рассчитывала. На обложке написано - место событий с описываемыми политическими потрясениями вымышленное, а главного героя автор списывал с себя. Прочитала.

Все это тут есть. И еще чуть-чуть еще! Что? Пафос, вот что! И донкихотская галантность. И любовь. Нет, я все понимаю, нам пафос, а у них правила хорошего тона. И может это не пафос, а он так видит, и в его глазах все это именно так и выглядит. Но ему видимо мало, он старается еще больше и получается еще пафоснее! Глаза в глаза, рука в руке, ты джентельмен и я джентельмен. Честь и честность. Вы богиня, а я философ. Портьеры бархатные, пол мозаичный. Пойду, отвлекусь приключением... Предусмотрительно переведу личные финансовые активы за границу, я же революционер!

Политические игры в романе позволяют судить об идиллических представлениях и суждениях высшего общества, к которому принадлежал автор. Нравы, наверное, тоже. Рокировки сил противостоящих лагерей, влияние средств массовой информации, военные маневры, кого втянуть, кого поставить на место - автор просто в многословном азарте! И если не знать кто он такой - можно было бы сказать - во заливает, во фантазия!, и не ленивый же все это описывать возвышенным слогом. И вообще, в категорию - "не дочитал". Но мы знаем кто и дочитать стоит.

Отдельного упоминания заслуживает главный герой. Тот, что с себя списан. Неотразимый! Но дело не в самолюбовании, бьющем через край, от созерцания которого даже неловко. За его пере- и за свое недо-. Этот идеальный суперчеловек -герой делает неожиданный выбор в финале, демонстрируя приоритет личных ценностей перед общественными. То есть, в апогее, кульминации борьбы за правое дело он говорит - тут справятся и без меня, а для меня лучше сейчас впасть в любовь. Не каждый день такое случается. И впадает. И всем хорошо. Вот такой Черчилль! Он был нужен политике больше чем она ему! Но премию по литературе, полагаю, он получил не за этот роман...

Ещё одна книга, которую мне очень сложно оценивать. Начнём с того, что переводчик, кажется, вообще не понимал, в чём состоит его работа, но зато он очень спешил, да оно и понятно - книжка крошечная, что там особо переводить. Редактор же в этом цикле отсутствовал вовсе, чертовски сложно иначе объяснить все эти нечеловеческие конструкции и несогласования. Но стоит признаться, что я получила удовольствие от обложки, хоть кто-то там не зря ест свой хлеб.
Теперь сама повесть. В небольшой красивой выдуманной стране незаконно удерживает власть президент - со всех сторон положительный мужчина. Другой со всех сторон положительный мужчина чуть понежнее возрастом собирается эту власть отобрать и сделать всё как должно - революционер, значит. У обоих имеются в команде как преданные и честные люди, так и людишки трусливые и вообще предатели. Ну и, значит, сначала один перегибает палку, а потом другой устраивает переворот. Кровь, слёзы и пот, всё как положено. Главный герой совершенно неуловимо (до прямых цитат) напоминает самого Черчилля, имеются разговоры о высшей силе, найдётся место и доброй нянюшке с вкусным супчиком. Но я совсем забыла про любовную линию! Ах, какая линия, обнять и плакать эту линию, но королевское достоинство объекта этой любви заставляет меня устыдиться своих слов. Поэтому, вернёмся к политике. Политикой (и уличными боями) собственно и наполнена эта маленькая книжица, это, кажется, её единственное достоинство. То есть нет, там ещё счастливый конец имеется. Кажется...

Кохати чи воювати?

Вінстон Черчіль. «Саврола». – Київ: видавництво Жупанського, 2017 рік. – 237 с.
Всі ми знаємо Вінстона Черчілля за його публіцистичну діяльність, громадську позицію, адже він був прем’єр-міністром Британії та дуже відомою людиною далеко за межами своєї країни. Однак мало хто з нас відкривав для себе цю людину, як літературного письменника-прозаїка, який вміє писати не лише публічні трактати, а й художню літературу.
У лютому 1900 року в Англії тиражем 1500 примірників вийшов перший і єдиний його роман «Саврола або історія революції в Лауране». Ця книга свого часу мала величезний успіх і витримала кілька видань в Англії та Америці. До речі, саме з літератури Черчілль удостоївся Нобелівської премії в 1953 році.
Сам автор так пише про своє дітище: «Цей твір було написано 1897 року, і він вийшов друком у серійному виданні в журналі «Макміланз». Оскільки перша публікація була зустрінута прихильно, я виріщив видати її окремою книжкою, і ось тепер я з глибоким хвилюванням передаю її на суд або милість читача».
Не зважаючи на те, що мені траплялось багато несхвальних відгуків про книгу Вінстона Черчілля, особисто я історією задоволена, та навіть можу поставити їй п’ятірку (хоча над перекладом та редактурою, на мою думку, варто було б попрацювати трохи краще, але то вже таке).
У передмові до книжки автор написав, що вона вийшла друком, коли йому було двадцять три роки. Не кожен у такому молодому віці може так чудово описати жахіття війни, політичну боротьбу, кров на руках солдат та політиків… До того ж зараз ця книга є дуже актуальною для українських читачів, тому що події, які автор описує, напрочуд гарно лягають на той Майдан, який відбувся на території нашої країни.
Здавалося, що історія, яку пише державний діяч, обов’язково повинна мати політичний характер. Тут таке є, і навіть дуже багато, адже весь сюжет «Саврола» крутиться навколо громадянської війни у вигаданій країні Лавінії, де між Президентом та дуже талановитим політиком-радикалом Савролою ведеться неприхована боротьба за місце «під сонцем», останній, крім того, намагається досягти демократії в країні, а для цього потрібно скинути деспотичного Президента з його трону. Вдасться йому цього чи ні – відповідь лише на сторінках книги.
Доводилось бачити відгуки, що «Саврола» розчарувала через наявну в ній лінію кохання, яка простежуються протягом всього твору і, можливо, є навіть наскрізною. Та мені навпаки ця лінія дуже сподобалась, вона додає історії більше романтизму, якихось лицарських вчинків та теплоти поміж тих агресивних воєнних дій. На тлі втрат та вбивств автор дає нам невеликий ковток чогось теплого – кохання.
Головний герой – Саврола. Його автор списав із самого себе. Він дуже талановитий політик, вміє за допомогою слова захопити увагу публіки, а крім того джентльмен та дуже добра людина. Всі ці його риси притягують читача та змушують йому співчувати. У кінці книги він вчиняє дуже дивно, як для людина, яка все життя йшла до своєї цілі, можливо, тому деяким читачам і не сподобалась наявна лінія кохання. Але то треба читати самому, щоб зрозуміти головного героя. Адже любов відіграє в житті кожної людини не останнє місце, інколи заради неї помирають.
Події в книзі розгортаються досить швидко, й більшість другорядних героїв такими й залишаються, однак решту персонажів можна зрозуміти, побачити їхній характер та витлумачити їхні дії, для цього у нас є достатньо часу. Також досить багато місця автор відводить для опису, особливо воєнних сцен, стратегічних ходів та рішень.
Загалом книга залишила після себе приємні відчуття, згадується Англія тих часів, коли там велику роль відігравали лицарі.