Рецензии на книгу «Прости за любовь» Таня Винк

Банально…

Ее подруга, коренастая шатенка в закрытом купальнике, скромно стояла в метре от лежаков. Она явно была из тех, что сами себя стригут, шьют и вяжут для себя и считают, что внешность для женщины не главное, что маникюр и педикюр не обязательны. Они довольно умны, всегда чем-то заняты, куда-то спешат, в транспорте читают философскую литературу, на вопросы отвечают односложно и тяжело сходятся с людьми. Наверняка она понимала, что ее роль - оттенять блондинку. И что блондинка – единственный мостик между нею и парнями. Может, что - то и ей перепадет.

Хочеться вірити в їх історію.. З надривам… Але… Ні. Ну, якось мені дуже натягнуто. Якось «затягнуто по вуха».
Нейтральна книга. Не визвала ні бурі емоцій. Не зачепила. Простенько. Як банальний серіал.

Как часто мы ошибаемся, думая, что другие видять мир таким же, каким его видим мы. Если попросить друзей рассказать о городе, не получиш ни одного однакового описания: каждый видит по-своему один и тот же дом, сквер, перехресток. Каждый запоминает что-то свое, что дорого только ему.

Одне, що справді сподобалося, це коли був опис відпочинку моря, їх історії – чомусь відразу виникали кадри з серіалу «Верни мою любовь», коли головна героїня Вера гуляла біля моря та в зеленому лабіринті разом з одруженим та палко закоханим в неї Антоном. За ці спогади, - дякую авторові.
А інше, ну якось мені ну банально. І не знаю, просто не «в той час, не в тому місці, не з тим настроєм».
От чомусь я так побачила цю книгу.
П.С. Любителям жіночих серіалів.
П.П. С. Ну, якийсь доволі «чистенький» вийшов Діма. Занадто відбіленим. Ну, прям – ідеальний, і з глюком. :(
П.П.П. С. Діагноз – Таня Винк з претензією на оригінальність! :)
П.П.П.П. С. А і ще - там на сторінці 59 типу Ляп.
Спочатку в дитячому садку директор типу чоловік, а вже на кінці цього розділу – директор жінка. (Хоча це можливо нова форма управління і директор і директриса в одному закладі).

Цитую:

І згодом: