События романа Юрия Винничука «Аптекарь» происходят в 1646–1648 годах сначала в Венецианской республике, а потом – во Львове. Богатый, многообразный исторический фон умело использован для увлекательной игры в «действительное-недействительное», в которой персонажи исторические соседствуют с вымышленными, а их сложные отношения со временем формируются в любовные треугольники. И при этом фантазийные описания выглядят как вполне реальные, авторский вымысел отходит на второй план, заставляя читателя...
Я забираю сміття, але несу в собі сонце.
Війна мала свої правила і закони. Тим часом правила і закони мирного життя тримаються на волосині, бо яка-небудь моровиця може зруйнувати їх, а натомість запровадити свої правила. І правила ці будуть ще жорстокіші, бо не дано тобі пристосуватися до них, вгадати, що треба зробити, аби не підхопити заразу. Війна справді очищала кожного з нас від якихось дріб’язкових чвар, манірності, брехні, ба навіть від страху.
Рідко який народ піддається так сильно паніці, як мосхи.
Усі чоловіки мають однакове уявлення. У когось вони оформлені в барокові витребеньки, а в когось прості й примітивні. Але це не має значення. Бо має значення лише суть.
Я взагалі не впевнений, що ми колись знову станемо нормальними. Війна нас розполовинила. Одну половину тягне у бій, а другу - в рутину життя. І не знати, чи вдасться нам їх якось урівноважити.
Але любити жінку - це трохи інакше, це як дихати, її можна любити, не втрачаючи незалежності і не зазіхаючи на її незалежність.
Любити жінку- це трохи інакше, це як дихати, її можна любити, не втрачаючи незалежність і не зазіхаючи на її незалежність. .. Любити і боятися втратити все це.
Отак живеш, живеш і не знаєшь
Жінки все знають. Їм усе відомо. Тому й називаються відьмами.
Впертість - зброя слабого. А вся ваша віра зводиться лише до того, аби відвідати раз на тиждень церкву і під час проповіді кидати оком на жіночий стан.
У непрозорій пітьмі ночі розчиняється все: тривоги і почуття, крик і самотність, розпач і біль — вона по вінця наповнена каламуттю і прохолодою, що осідає на дно, аж допоки невидимі руки крізь марлю процідять ніч, і очищений ранок опаде білим туманом на місто.