Том Хазард выглядит как обычный сорокалетний мужчина. Почти никто не знает, что на самом деле он живет уже пятое столетие. Том играл в одной труппе с Уильямом Шекспиром, ходил под парусами с капитаном Джеймсом Куком, водил компанию со Скоттом Фицджеральдом… Периодически меняя личности, Том может жить сколь угодно долго. Есть лишь одно условие – он не должен никого полюбить…
Подлинное одиночество испытываешь только в толпе.
Может быть, это и есть любовь? Когда появляется сулящая счастье загадка, которую хочется разгадывать всю жизнь.
Насколько я понимал, это одна из проблем человеческого существования в двадцать первом веке. У многих из нас есть всё необходимое для комфортной жизни, и перед маркетологами стоит иная задача: увязать экономику и наши эмоции, пробудить в нас новые потребности, заставить нас желать того, в чём мы никогда прежде не нуждались. Нам внушают, что мы бедняки, если мы живём на тридцать тысяч фунтов в год. Убеждают, что мы мало путешествовали, если побывали всего лишь в десятке стран. Заставляют чувствовать себя глубокими стариками, если на лице появится хоть одна морщинка, и казаться себе уродами, если нас как следует не отфотошопили.
Кохання - це біль. Простіше не кохати.
Історія - вона просто тут, дихає нам у потилицю.
"Я цитую думки інших для того, щоб краще виразити власні".
Така вже природа: не можна щось пережити вперше ще раз. Перше кохання, перший поцілунок, перший концерт Чайковського, перший захід сонця на Таїті, перший джаз, перший хот-дог, першу "Криваву Мері". І це нормально. Історія - це вулиця з одностороннім рухом, і ти йдеш нею уперед. І не треба постійно вдивлятися, що там попереду, - просто дивися навколо і будь щасливий там, де ти є.
Але вороття у минуле немає. Минуле можна тільки нести із собою, відчуваючи його вагу. Нести і молитися, щоб та вага не зламала тебе.
Люди, яких ти любиш, ніколи не помирають... Тобто не повністю. Вони живуть у нашій пам'яті, усередині нас. І саме ми підтримуємо світло їх життя. Поки ми про них пам'ятаємо, їх світло може і далі нас вести, як світло давно згаслої зірки веде кораблі в невідомих водах. Якщо припинити їх оплакувати та натомість прислухатися до них, виявиться, що вони й досі можуть змінити твоє життя. Вони можуть стати твоїм спасінням.
Дивно закохуватися в когось через жест. Але іноді один момент дозволяє зрозуміти суть людини, так само як одна піщинка може пояснити Всесвіт. Може, кохання з першого погляду і не існує, але кохання за єдиною миттю точно є.
Неможливо знати майбутнє. Новини постійно жахають, так що не можна бути впевненим ні в чому, в цьому і є суть майбутнього: ти не знаєш, що на тебе чекає, і з часом просто до цього звикаєш. До незнання. Не треба намагатися зазирнути на кілька сторінок уперед. Читай ту, що зараз розгорнута.
Поцілунок - він як музика... Спиняє час.
Ти не можеш обирати, де народитися. Ти не можеш обирати, хто з тобою залишиться у житті. У життя є певні незмінні течії, просто як у історії. І тут нічого не вдієш. А втім, багато чого залежить від твого вибору. Для рішень ще лишається повно місця.
Неправильне рішення, яке ти сприймаєш сьогодні, переслідуватиме тебе у майбутньому. Просто як Версальський договір 1919-го заклав підґрунтя приходу Гітлера до влади у 1933-му. Кожен момент у теперішньому впливає на майбутнє. Поверни не туди зараз - і загубишся назавжди. Кожне твоє рішення у теперішньому залишається з тобою, нічого не минається.
Хто ми є і ким ми хочемо бути - це завжди різні речі.
Життя іноді занадто серйозне.
- Життя завжди сповнене таємниць, - каже вона. - Але якісь із них важливіші за решту.
"Якщо і є така річ, як хороший шлюб, то це лише тому, що він більше схожий на дружбу, аніж на кохання".
Філіп Дік писав, що іноді божевілля - це адекватна реакція на реальність.
...справжню самотність можна відчути лише в оточенні людей...
Для большинства современных людей не важно, где именно они находятся. Какая разница где? Сегодня люди присутствуют в реальности только наполовину, постоянно хотя бы одной ногой торча в великом цифровом нигде.
У цьому ж і суть часу, чи не так? Він не однаковий. Бувають порожні дні та роки. Бувають навіть порожні десятиліття. Коли жодної хвилі, розумієш? Повний штиль. А потім приходить рік, чи день, чи навіть лише один вечір... і він - усе життя.
"Кожен вважає власну широту поглядів кордонами всього світу".