Звук мурлыканья — это звук самого волшебства. Или, скорее, звук волшебства, ставшего реальностью.
Любовь — это как молоко: оно делает вкусными любые хлопья.
Иногда решение, которое кажется плохим, на самом деле оказывается самым лучшим.
Жизнь лгала ему. Лгала о том, что вещи не меняются. Что все на свете так же неизменно и неподвижно, как пустое утреннее небо.
В эту ложь легко было поверить, потому что жизни не свойственны резкие перемены.
Каждый следующий понедельник похож на предыдущий, не считая мелких деталей. Каждый день — одни и те же лица, неделя за неделей — одна и та же еда, одни и те же дела. Но такая неизменность вещей играет злую шутку, из-за нее внезапные перемены пугают, как акула, вдруг выскочившая из моря перед носом у рыбака.
Но сказки и рассказы - это не всегда небылицы. Наше воображение рассказывает нам истории - отсюда и слово «рассказ»; и задача писателя - вытащить их на свет божий. Во многих наших фантазиях гораздо больше правды, чем в том, что мы проходим на уроке математики; это просто немного другая правда, чем та, что 76 - 15 = 61.
Просто постарайся поверить в невозможное и тогда узнаешь правду.
Дело в том, что участок мозга, отвечающий за "вещи в которые мы готовы поверить " с возрастом становится все меньше и меньше
Никто не может тебя обидеть без твоего согласия.
Дело просто в том, что когда слишком часто видишь волшебные вещи, то перестаешь им удивляться.
Кохання - це біль. Простіше не кохати.
Історія - вона просто тут, дихає нам у потилицю.
"Я цитую думки інших для того, щоб краще виразити власні".
Така вже природа: не можна щось пережити вперше ще раз. Перше кохання, перший поцілунок, перший концерт Чайковського, перший захід сонця на Таїті, перший джаз, перший хот-дог, першу "Криваву Мері". І це нормально. Історія - це вулиця з одностороннім рухом, і ти йдеш нею уперед. І не треба постійно вдивлятися, що там попереду, - просто дивися навколо і будь щасливий там, де ти є.
Але вороття у минуле немає. Минуле можна тільки нести із собою, відчуваючи його вагу. Нести і молитися, щоб та вага не зламала тебе.
Люди, яких ти любиш, ніколи не помирають... Тобто не повністю. Вони живуть у нашій пам'яті, усередині нас. І саме ми підтримуємо світло їх життя. Поки ми про них пам'ятаємо, їх світло може і далі нас вести, як світло давно згаслої зірки веде кораблі в невідомих водах. Якщо припинити їх оплакувати та натомість прислухатися до них, виявиться, що вони й досі можуть змінити твоє життя. Вони можуть стати твоїм спасінням.
Дивно закохуватися в когось через жест. Але іноді один момент дозволяє зрозуміти суть людини, так само як одна піщинка може пояснити Всесвіт. Може, кохання з першого погляду і не існує, але кохання за єдиною миттю точно є.
Неможливо знати майбутнє. Новини постійно жахають, так що не можна бути впевненим ні в чому, в цьому і є суть майбутнього: ти не знаєш, що на тебе чекає, і з часом просто до цього звикаєш. До незнання. Не треба намагатися зазирнути на кілька сторінок уперед. Читай ту, що зараз розгорнута.
Поцілунок - він як музика... Спиняє час.
Ти не можеш обирати, де народитися. Ти не можеш обирати, хто з тобою залишиться у житті. У життя є певні незмінні течії, просто як у історії. І тут нічого не вдієш. А втім, багато чого залежить від твого вибору. Для рішень ще лишається повно місця.
Неправильне рішення, яке ти сприймаєш сьогодні, переслідуватиме тебе у майбутньому. Просто як Версальський договір 1919-го заклав підґрунтя приходу Гітлера до влади у 1933-му. Кожен момент у теперішньому впливає на майбутнє. Поверни не туди зараз - і загубишся назавжди. Кожне твоє рішення у теперішньому залишається з тобою, нічого не минається.
Хто ми є і ким ми хочемо бути - це завжди різні речі.
Життя іноді занадто серйозне.
- Життя завжди сповнене таємниць, - каже вона. - Але якісь із них важливіші за решту.
"Якщо і є така річ, як хороший шлюб, то це лише тому, що він більше схожий на дружбу, аніж на кохання".
Філіп Дік писав, що іноді божевілля - це адекватна реакція на реальність.