Юрий Винничук (род. в 1952 г.) – известный украинский писатель, поэт, драматург, литературный деятель. Живет и работает во Львове. Роман писателя «Танго смерти», победитель конкурса «Книга года ВВС-2012», получил награду от громады города Львова – знак «Золотой герб Львова», и стал, без всяких сомнений, одним из самых громких событий прошлого года. События в новом романе Юрия Винничука «Танго смерти» разворачиваются в двух сюжетных срезах. В довоенном Львове и во время Второй мировой четверо...
Незабаром визволителі почали визволяти львів'ян з їхніх помешкань і майна.
Наскільки легше було б людям помирати, якби вони знали, що їхня душа, втілившись в іншу особу, не втратила нічого зі своїх попередніх знань і почуттів.
Мистецтво, як поганський бог, завше потре бує жертв.
Не вір жінці, вину і світлу місяця!
Ми, жінки, істоти делікатні… Нам важко вижити в побутових умовах, у клітках… Ми там марніємо і перетворюємося на квочок.
Справжній поет ніколи не зможе витлумачити жодного свого образу чи метафори. На це здатен лише графоман. Тому спиши усе на підсвідомість.
— У цій книзі йде дощ, гримить і блискає, — сказала пані Конопелька, — а оно в тій шумить ліс, пахне хвоєю і чути чиїсь кроки, похрускування сухого гілляччя, у тамтій сходить зимове сонце, а в тій — заходить… Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце.
"Кожен великий чоловік має своїх учнів, і завше Юда пише його біографію"
— Я десь читав у Оскара Вайльда, що музика дарує нам наше власне минуле, про яке ми до цієї хвилини не підозрювали, змушуючи шкодувати про втрати, яких не було, і вчинки, за які ми не винні.
"При зустрічі з левом найліпше і самому бути левом. Але з жінкою завше треба бути лисом."
Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.
— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.
Як не стане мене з тобою, вкриють піски тіла, стрінемось там, де маки рікою, там, де їх тінь лягла.
Один–єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.
"Чи хтось може бути на сто відсотків певним, що він бодай трохи не жид?"
Наша душа - це музичний твір.
...
Людська душа - окрема симфонія, період звучання якої триває не тільки від народження до смерті, а й довше, можливо, навіть вічно, треба лише міняти склад оркестру.
І тоді сталося диво, бо диво завше підстерігає нас, і варто його чекати навіть у час найбільшої зневіри і найбільшого розпачу.
— Вона щось писала й сама, але увійшла в історію літератури лише тому, що її кохав Борхес. Так само, як і Ликера, яку кохав Шевченко. Дуже мало жінок, готових принести себе в жертву митцеві або вченому, але зазвичай це не ті жінки, заради яких великий чоловік здатен на якийсь божевільний вчинок, на вибух пристрасті, не ті, яких він добивається, перед якими притлумлює своє самолюбство, це хутше жінки, яких люблять так само, як матір або сестру, без шаленства, без надміру почуттів. Як Винниченко свою Розалію.
— Але це ви маєте на увазі жінок, які не розділяють із чоловіком його захоплень і занять і не є самі митцями й ученими, так?
— Звичайно. Жінкам, які мають ті самі уподобання й захоплення, не доводиться жертвувати собою. Вони лише доповнюють одне одного.
«Різні зацікавлення лише сприяють зближенню.».
«Не намагайтеся заглибитися у незглибиме».
* Музика - то життя! Не вона тобі, а ти їй повинен віддаватися! - гукав він униз, перехиляючись через перила. - Це не вона живе для тебе, а ти мусиш жити для неї! Дихати нею, пити її і їсти! Ти вся мусиш стати музикою! Вся! Від стіп і до голови! До останнього свого подиху!