— Вона щось писала й сама, але увійшла в історію літератури лише тому, що її кохав Борхес. Так само, як і Ликера, яку кохав Шевченко. Дуже мало жінок, готових принести себе в жертву митцеві або вченому, але зазвичай це не ті жінки, заради яких великий чоловік здатен на якийсь божевільний вчинок, на вибух пристрасті, не ті, яких він добивається, перед якими притлумлює своє самолюбство, це хутше жінки, яких люблять так само, як матір або сестру, без шаленства, без надміру почуттів. Як Винниченко свою Розалію.
— Але це ви маєте на увазі жінок, які не розділяють із чоловіком його захоплень і занять і не є самі митцями й ученими, так?
— Звичайно. Жінкам, які мають ті самі уподобання й захоплення, не доводиться жертвувати собою. Вони лише доповнюють одне одного.