В глухой деревушке, затерявшейся на просторах Российской империи, словно весенний цветок расцвела девичья краса Христины. А это дар, но дар нелегкий и опасный. Красивую девушку подстерегают тысячи соблазнов, а если она к тому же бедна и одинока, то избежать их ей во сто крат труднее. Ни один мужчина не может устоять перед Христиной, волею судьбы покинувшей родное село и оказавшейся в губернском городе. Много горестей и совсем мало радостей, которым так радовалась ее чистая, наивная душа, выпало...
І кріпаки живуть на землі, а не під землею...
Жизнь - удача. Бери от нее все, что она дает; бери на время, зная, что нет ничего вечного; не жалей о том, что проходит мимо тебя; не зевай, если оно само плывет тебе в руки.
«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».
- Та й недобра ж таки Марина, - обiзвалася вона до Мар'ї, - он до яких слiз панича довела!
- Молодець Марина! - вiдказала та. - Зяає собi цiну. Так їм i треба. Дури їх, поки молода та здорова! П'ють вони нашi сльози - хай же своїх покуштують!
"Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі - одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці - задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!"
"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"
"З щастя та з горя скувалася доля"
І дасть же Господь такий талан чоловікові, та от так і не вміє його шанувати.
– Как же тебя зовут? – допытывался он.
– Не говори! – крикнула Марья, но Христя уже сказала.
– А по отцу?
Христя молчала.
Он повторил вопрос.
Христя улыбнулась и сказала:
– Батька.
– Христя Батьковна?
«I що там, у тому городi, доброго? Достаткiв бiльше, достатки кращi? У кого ж тi достатки, то й добре; а як бiдному - то всюди погано, Та часом i при достатках лихо: як нема долi, немає талану, то й достатки не впокоять.»
«Така добра душа! така добра! Зате ж i достається часом їй… Воно, мабуть, усiм добрим так достається!»
- Лєрмонтова! Лєрмонтова! - запорощила вона. - Як я люблю того Лєрмонтова! Страх люблю! А за життя його, кажуть, не любили. Дурнi! От якби вiн тепер був живий?!
- То тепер би ще й насмiялися з нього, - увернув Довбня.
- От не зберуся та й не зберуся нiяк до неї! - То через те, що довго збираєтесь.
- Важко, панiйко, самiй, - не дивлячись на неї, таки зiбралася з силою вимовити Христя.
- Та то воно тiльки здається тобi так… А як дiла збереться багато, то й я тобi допоможу: уже ж i в мене двi руки.
Христя нiчого на те не одказала, тiльки подумала: двi-то руки в тебе, та чиїми прийдеться жар загрiбати?
- Стiйте! Стiйте, добрi люди! - гукнув вiн. - Я вам усе по правдi скажу. Не вiрте ви нiчому, усе то брехня! Як давно колись крали, так i тепер крадуть i будуть красти… Поки в одного добра бiльше, а в другого менше, крадiжка не переведеться! Оце я вам по правдi сказав.
"...не така стара як застарена молодиця"
Життя, що довга нива - поки перейдеш, і поколешся, і поріжежся на гострій стерні.
«Нащо господь бог так дав, що кому землi i не треба - в нього землi несходиме, а в кого її жменя, на ту жменю сотня ротiв роззявилася.»
«Люди не чули того, що було на судi. Вони знали одно - чим суд кiнчився, i по тому судили.»
«Кожна наймичка - люба, поки здорова… Здоров'я - усьому голова».
"За дурною головою та й ногам лихо!"
... Всё сидит в своей комнате.
– Что же он делает? – спросил Кныш.
– Пишет, читает.
– Дурак, видно! – решил Селезнев.
Колесник засмеялся, а за ним и Кныш.
– Само собой – дурак!