В глухой деревушке, затерявшейся на просторах Российской империи, словно весенний цветок расцвела девичья краса Христины. А это дар, но дар нелегкий и опасный. Красивую девушку подстерегают тысячи соблазнов, а если она к тому же бедна и одинока, то избежать их ей во сто крат труднее. Ни один мужчина не может устоять перед Христиной, волею судьбы покинувшей родное село и оказавшейся в губернском городе. Много горестей и совсем мало радостей, которым так радовалась ее чистая, наивная душа, выпало на ее долю. Жизнь Христины словно падающая звезда мелькнула на темном небе, чтобы, просияв на миг, раствориться во мраке.
Почему-то трудно писать про такие книги.
Это уже классика. Книга, проверенная временем. Очень достойная литература. Хоть и пишут, что на русском читается хуже, но это, наверное, для любого произведения не на языке оригинала так. Но, тем не менее, очень хороший язык, сочное повествование, а сюжет... Крепкий, добротный, но, видимо, нафантазировала я себе чего-то другого.
Хотя мои фантазии к делу не относятся. Отвлеклась.
Книга горькая и тяжелая. В духе классического реализма.
Тяжелая жизнь бедняков, угнетенные женщины (вернее, трудная их судьба из-за произвола скотов-мужиков).
Звучит, конечно, ужасно. Прям билеты по литературе сразу вспомнила.
На самом деле, не всё так плохо. Читается "Гулящая" очень даже легко (хотя легковесности там нет и в помине!).
Ну, и про любовь есть.
А хорошего финала от романов того времени и не ждёшь. Правда ведь?!
Почему-то трудно писать про такие книги.
Это уже классика. Книга, проверенная временем. Очень достойная литература. Хоть и пишут, что на русском читается хуже, но это, наверное, для любого произведения не на языке оригинала так. Но, тем не менее, очень хороший язык, сочное повествование, а сюжет... Крепкий, добротный, но, видимо, нафантазировала я себе чего-то другого.
Хотя мои фантазии к делу не относятся. Отвлеклась.
Книга горькая и тяжелая. В духе классического реализма.
Тяжелая жизнь бедняков, угнетенные женщины (вернее, трудная их судьба из-за произвола скотов-мужиков).
Звучит, конечно, ужасно. Прям билеты по литературе сразу вспомнила.
На самом деле, не всё так плохо. Читается "Гулящая" очень даже легко (хотя легковесности там нет и в помине!).
Ну, и про любовь есть.
А хорошего финала от романов того времени и не ждёшь. Правда ведь?!
Дуже-дуже важка книга. Колись у школі вона далась мені легше. Набагато. Мабуть, з роками починаєш більше проникатися несправедливістю і співчувати людським поневірянням. А можливо просто цей роман і справді потрібно читати в певний період життя. Не в школі точно.
Як часто ми, зітхаючи, жаліємося на важкий час, на труднощі з роботою, зарплатнею, відносини з ненависним начальником. Нам вічно чогось не вистачає до ідеалу. Як то кажуть- копійки до карбованця. Купили черевички, не вистачило на шубку, скопили на шубку, зносились черевички. Замкнуте коло…
Але ось такі романи приземляють. Примушуть по-іншому подивитись на своє життя.
Доля української дівчини з простої родини не просто вражає, - приголомшує.
Жила біля батька та матері, хоч і бідно, та все ж біля рідних людей, хоч якийсь захисток. Вродою вдалася, біле личко, чорні брови притягували парубків. Зокрема сина багатія. Не тільки задивлявся він на Христю, а покохав всім серцем. Їй би відповісти взаємністю, можливо б і не сталося біди. Та батько Федора і чути не хотів про таку невістку, і сама Христя не тягнулася до хлопця.
А тут ще й батько згинув в дорозі. Не до кохання дівчині. Прийдеться йти в найми, відробляти батькові борги. З господині в прислугу- не дуже то весело. Особливо, якщо господар має на тебе свої види.
Ой згубила краса Христю. Та й не тільки ії. Скільки таких зневірених, обманутих, знівечених долею згинули десь під чужими заборами серед байдужих людей.
Так. Був у неї вибір. Могла не кидатися в обійми гарненького панича. Працювати і далі, нести свій хрест. Та вона ж молода була, прагнула кохання, довіряла. А він був такий улесливий. Говорив солодко, обнімав міцно. Не витримало дівоче серце, здалося. Хто ж знав, що кохання теє несправжнім було. Що панові дівчина ніби і не забавкою була, та своя сорочка ближче до тіла, коли запахло шмаленим.
Повія. То справді так. Розвіяла своє життя, розтратила молодість, загубила дівоцьку цноту. Заради чого? Для кого?
Змарнувала Христя всі свої мрії. Не так вона бачила своє майбутнє.
Як важко було читати про ії падіння, про те, якою страшною вона стала, калікою жебрачкою, злидаркою.
«Весело проходить свято при щастi, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає - тодi i свято не в свято!»
Ось таким і було життя Христі. Щастя злегка промайнуло і зникло, а потім вічна туга і печаль.
Роман цікавий тим, що докладно описує побут селян середини 19 століття. Одяг, їжа, підготовка і святкування релігійних свят, колядки.
Змальоване і життя паничів в місті, вврніше середньго класу. Їхнє відношення до прислуги, буденне життя.
Зачеплена тема кріпацтва, а саме - звільнення селян від нього.
Не завжди це було «во благо», бо люди опинялися на волі без копійки, без господарства. І що з цією волею робити для багатьох була ціла трагедія.
Автор уміло поєднав драму Христі і драму тогочасного суспільства.
Колоритний, яскравий, «чіпляючий» твір.
Очень-очень тяжелая книга. Когда-то в школе она далась мне более легко. Намного. По-видимому, с годами начинаешь больше проникаться несправедливостью и сочувствовать человеческим страданиям. А может просто этот роман и правда нужно читать в определенный период жизнь. Не в школе точно.
Как часто мы, вздыхая, жалуемся на тяжёлое время, на трудности с работой, зарплатой, отношения с ненавистным начальником. Нам вечно чего-то не хватает к идеалу. Как говорится: «Копейки к рублю».
Купили ботиночки, не хватило на шубку, скопили на шубку, сносились ботиночки. Замкнутый круг.
Но вот такие романы приземляют. Заставляют по-другому посмотреть на свою жизнь.
Судьба украинской девушки из простой семьи не просто поражает, - ошеломляет.
Жила возле отца и матери, хоть и бедно, а всё же около родных людей, хоть какая-то защита и убежище. Красотой удалась. Белое личико и чёрные брови притягивали парней. В частности сына богатея. Не только заглядывался он на Христю, а полюбил всем сердцем. Ей бы ответить взаимностью, возможно бы и не случилось беды. Но отец Фёдора и слышать не хотел о такой невестке, да и сама Христя не тянулась к парню.
А тут еще и отец замёрз в дороге. Не до любви девушке. Придется идти в работы по найму, отрабатывать отчие долги. Из хозяйки в прислугу- не очень то весело. Особенно, если хозяин имеет на тебя свои виды.
Ох, погубила красота Христю. Да и не только её. Сколько таких разуверенных, обманутых, изуродованных судьбой погибли где-то под чужими сборами среди безразличных людей.
Да. Был у нее выбор. Могла не бросаться в объятия хорошенького паныча. Работать и дальше, нести свой крест. Но она же молодая была, хотела любви, доверяла. А он был такой льстивый. Говорил сладко, обнимал крепко. Не выдержало девичье сердце, сдалось. Кто же знал, что любовь та ненастоящей была. Вроде бы и былане игрушкой, но своя рубашка господину ближе к телу оказалась, когда запахло жареным.
Гулящая. Это и правда так. Развеяла свою жизнь, растратила молодость, потеряла девичью добродетель. Ради чего? Для кого?
Сгубила Христя все свои мечты. Не так она видела свое будущее.
Как трудно было читать о её падении, о том, какой страшной она стала, калекой и нищенкой.
"Весело проходит праздник при счастье, при достатках, а когда горе налегло на душу, когда тоска за сердце кусает - тода и праздник не в праздник"!
Вот таким и была жизнь Христи. Счастье слегка промелькнуло и исчезло, а потом вечная тоска и печаль.
Роман интересен тем, что обстоятельно описывает быт крестьян середины 19 века. Одежда, еда, подготовка и празднование религиозных праздников, колядки.
Изображена и жизнь панычей в городе, вернее середньго класса. Их отношение к прислуге, будничная жизнь.
Зацеплена тема крепостничества, а именно - освобождение крестьян от него.
Не всегда это было "во благо", потому что люди оказывались на свободе без копейки, без хозяйства. И что с этой свободой делать для многих была целая трагедия.
Автор умело соединил драму Христи и драму тогдашнего общества.
Колоритное, яркоею цепляющее произведение.
НЕМНОГО СПОЙЛЕРОВ
С самого начала знала, что нельзя мне читать эту книгу. Знала и начала читать. Надо было остановиться и бросить, ведь я очень тяжело переношу такие книги, но не остановилась и дочитала… И что? Тяжесть в душе, сдерживаю слёзы… Жалость к главной героине и злость на тех, чьими руками была убита эта жизнь. Ведь неплохая девчонка была.
Очень тяжёлый роман. Страшная судьба главной героини. Так закончить свою жизнь… Не нахожу слов, одни эмоции, никому не пожелаю такой судьбы. А в это время в земстве треплют языками, а в это время пьют и веселятся, и губят таких же наивных как Христя. Черт возьми, как же иногда несправедлива жизнь! Несправедлива она была и к матери Христе, Приське. И вроде жила с мужем по любви, а свет ей был не мил. Как ярко это описывает автор, что чувствуешь шкурой, что начинаешь сама видеть жизнь глазами героинь, а потом даёшь себе мысленно пощёчину и говоришь: «А ну вернись! Не сметь! У тебя другая жизнь!». У меня-то другая, а они… От чего это зависит- восприятие жизни. Многие жили небогато в Марьяновке, но жизнью Приська мучилась больше всех. Устала она от жизни, от того и свет ей был не мил. Бывает так, что не заладится, и опускаются руки, начинаются беды и всё цепляется, и, в конце концов, рушится. И вроде рядом добрые соседи, а противостоять не можешь этим бедам. Почему так?
Я знала с первых строк, чем закончится эта книга. Я знала, что не будет такого конца, как у Катюши Масловой, и мне было очень больно, потому что не было надежды. Я чувствовала постоянный холод, и я не знала, чем можно помочь. Вроде и протягивала судьба руку Христе, да тут же отбирала. Добрая хозяйка померла, обвинение в убийстве, смерть родителей, потеря дома. И кличка- гулящая… И в душе пустота. Делайте что хотите, уже всё равно… И ведь гордость была, не пошла к Проценко (больше всех я зла именно на него, больше всех именно его ненавижу, всё зло от него пошло!). И умирала с какими светлыми мыслями... Не было ни злобы в ней, ни обиды...
Очень красив язык. Описания природы, описание ощущений и чувств, которые вызывает природа. Вот идёт Христя по полю, и ты чувствуешь траву под её ногами, настолько ярко и объёмно всё описано автором, чувствуешь запах этого поля, видишь солнце. Так же чувствуешь и другую, менее весёлую жизнь. Поэтому от книги невозможно оторваться, поэтому читаешь, как бы ни было тебе больно…
Вже втретє читаю цю книгу, кожного разу, наче цеглою по голові — сприймається зовсім інакше і проймає до якихсь нечуваних глибин в серці. Панас Мирний написав, мабуть, одну з кращих соціальних драм про кріпацтво, змалювавши український люд та зокрема жіночу долю. Безліч сімей, безліч людей і життєвих доріг, одна важча за другу. Важко сказати, кому більше пощастило, важко сказати, як вчинити краще, тому що всюди треба пристосуватися або бути надто легковажним, а це не для всіх прийнятно.
«День у день робота, день у день праця - нi згуляти, нi спочити. А нужда яка була, така й є; з самого малку як причепилася - та й досi…»
Кожна мати живе своєю дитиною, а надто тоді, коли залишається без чоловіка. Отак і Пріська жила заради Христини — першої красуні в Мар'янівці. Зазнавши горя, мама не хотіла гіркої долі для дочки, але інтуїтивно відчувала недобре. Христина — дуже красива дівчина, яка не цуралася домашньої роботи, а проте любила і вийти надвір та позагравати з хлопцями. Здавалося б, такій красуні написана доля: виходь заміж та й хазяйнуй коло своєї хати, звеселяй чоловіка та стареньку маму дитячим гомоном повної сім'ї. Та не судилося, хоча був хлопець — Федір, що дуже кохав дівчину, та все, як в казці, батько хлопця шукав багату наречену — майже принцесу, а не притичину дочку.
[…]як обiцявся, що, тiльки вони поберуться, вiн вибудує нову хату, i як вони заживуть своїм господарством. Прiська не згоджувалася, бо Пилип крiпак. "Хiба крiпаки не люди? - спитав вiн. - I крiпаки живуть на землi, а не пiд землею…"
Людина намагається вибудувати навколо себе певне соціальне коло, чим багатший чоловік, тим важливіше для нього не опускатися до певної межі. От тільки нема кордонів для молодості та кохання, до пожертв, до відмови від свого життя заради іншого — можливо біднішого, проте біля коханої. В підсумку це могла би бути щаслива історія про щиру любов, та не так сталося, як гадалося… Коли дівчина грається твоїми почуттями чи боїться батька, тому що прийдеться все подружнє життя бути ненависною новій родині, то підкрадається спланована сторонніми розлука, що можливо буде здатна згасити полум'я перших почуттів. І та розлука стане роковою, а Христина віднині приречена...
- Спасибi вам, Одарко. Не зостануся я нiзащо тута. Далося менi се село узнаки, - провались воно крiзь сиру землю, окреме божого дому та людей добрих! Пiду шукати десь кращого мiсця…
- Хоч кращого, а хоч гiршого, аби - iншого!.. - не то сама собi, не то Христi одказала глухо Одарка.
Кріпацтво — то були особливі часи, коли соціальна нерівність, яка зрештою існувала завжди, стояла на особливому панівному підґрунті: є пани, хазяїни, а є кріпаки — товар, худоба, служка на спеціальних умовах, від яких інколи неможливо втекти. Хтось казав, що Христі пощастило служити в городі, можливо натякаючи на певні поступки, що на них ідуть гарні дівчата заради нової одежі, нового життя чи хоча би взнати, як воно: бути панночкою. Для когось віятися з панами — то заробіток, для когось — нещастя, а хтось взагалі стирає соціальні кордони та вірить в любов та щирість пана. Всі ці жінки в різний спосіб шукають одного — щастя.
«А в мене? Оце шовкове ганчiр'я, що почепили на мене, щоб я другим очi скрашала? I нiхто тебе не спитає: чи до душi воно тобi, чи по серцю? Носи та тiш другого.»
Христя повіялася, стала лялькою. Та чи можна її в тому звинувачувати? Є часи, коли в тебе немає вибору: через горе, через пошуки іншого життя, через надію на краще, через те, що ти мусиш робити тільки так. У дівчини було декілька шансів змінитися — жити з одним нелюбом, бути при ньому панянкою, але бачити душу, повну гріха більшого, аніж бути повією. То для неї було неприйнятно. Христі більш за все хотілося жіночого щастя, бути матір'ю і дружиною для коханого чоловіка, поратися біля хати, та жити осідло заради сім'ї.
«Пiсля того разу, як побувала я у Мар'янiвцi, як своїми очима побачила своє давне, не найду собi я покою. Усi люди - як люди, у всiх є про що клопотатися, об чiм болiти, є те, що тягне до себе, життя скрашає… i в мене не без його. Тiльки другi ним живуть, а я - я ночами боюся пригадати… У других воно пiд боком, а в мене… глибокий яр… непроходимий яр нас роздiляє. Я - по сей бiк, воно - по другий. I видно менi його, i мане воно до себе, i хочеться менi перейти. Та от i досi тиняюся, не знаходжу переходу. I не знайду, здається, нiколи. Так i тинятимуся, доки не пропаду або не звалюся у той яр глибокий… - Христя зiтхнула i замовкла.»
Тоді, коли дівчина захотіла прихистку, домівки, то для всіх стала вже повією... Кожен дивиться тільки на себе. Кому як пощастило в житті, а про точку неповернення не думає ніхто. Можливо ми самі ставимо крапку і розвертаємо чиюсь долю на смерть?
«Життя - як те колесо котить: того униз несе, другого угору пiдiймає, щоб знову у землю втоптати… Де ж те щастя та доля, що ждеш й дожидаєшся, залучиш на хвилину, а там… тiльки натомиш себе дурними надiями?»
Не ждала, а книга оказалась очень хороша. О чем она? Да о судьбе. О непростой судьбе. О женщинах. О деревне. О нравах.
Пролетела у Христи жизнь. Началась тяжко, а закончилась и того хуже. А кто виноват- так и не скажешь . Много раз можно было изменить судьбу, нажить добра. Да молодо-зелено. Ума не хватило, да надежд много было.
Красота была , да счастья не принесла. Ум,доброта была, да по молодости растерялось все.
Хорошая девушка, настоящая хозяйка, а к чему пришла...
То ли случай виноват, то ли судьба такая. Тяжелая книга. Тяжелая женская жизнь. Хочется и Христю обвинить ,да не плохая ведь. Полюбила я её . Может хоть на том свете успокоится, заживет спокойно!
Замечательная история. Природа, деревни, обычаи и нравы. Написано превосходно. Окунаешься в историю с первой страницы. Видишь их всех.. Этих простых мужчин и женщин,у каждого из которых свое счастье, свой путь.
І кріпаки живуть на землі, а не під землею...
Жизнь - удача. Бери от нее все, что она дает; бери на время, зная, что нет ничего вечного; не жалей о том, что проходит мимо тебя; не зевай, если оно само плывет тебе в руки.
«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».
- Та й недобра ж таки Марина, - обiзвалася вона до Мар'ї, - он до яких слiз панича довела!
- Молодець Марина! - вiдказала та. - Зяає собi цiну. Так їм i треба. Дури їх, поки молода та здорова! П'ють вони нашi сльози - хай же своїх покуштують!
"Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі - одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці - задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!"