Библиотека проекта «История Российского Государства» — это рекомендованные Борисом Акуниным лучшие памятники мировой литературы, в которых отражена биография нашей страны, от самых ее истоков. Продолжает Библиотеку легендарный роман Павла Загребельного «Евпраксия». Это история русской княгини, девочкой-подростком очутившейся на чужбине и отданной в жены немецкому маркграфу. Самым невероятным образом Евпраксия стала королевой Священной Римской империи Адельгейдой... Роман Павла Загребельного —...
Не слід вдаватися до припущень, ніби Ясень мав конче усвідомлювати, що за сміхом ніколи не приховується насильство, що сміх не викликає крові й полум'я, що лицемірство й обман ніколи не сміються, а завжди надягають машкару поважності, що сміх знаменує не страх, а ствердження тої сили, яка походить від плодючості земної, народжень і вічних оновлень, від їдва й питва досхочу, що, в свою чергу, спричиняється до безсмертного тривання поколінь з діда-прадіда.
Що суворіша істина, то більше обурює проти себе той, хто її проповідує у всій оголеності.
Від надміру минулого люди старіють.
Велич - це звір, який вимагає щораз нової поживи.
У безодню кидається лише той, хто лякається безодні.
Молодість - це блискавиця, непередаване сяяння, блиск, свіжість - така вузенька смужечка, а видається ширшою і глибшою за все суще.
Можешь властвовать над огромной страной, но останавливаешься беспомощный перед одним человеком. Особенно болезненно бессилие — перед женщиной. Женщина становится тогда страшней многочисленного вражьего войска. Войско ты способен разбить, женщину — никогда.
Иногда человеку лучше не видеть, не слышать, не знать.
Ще стародавні знали: що менше любиш дітей, то дужче відданий державі.
Слово, мовлене часто викликає спротив не через свою суть, а залежно від того, хто, як і коли мовить. Тому часто ліпше залишити людину наодинці з книгою, і тоді потрібні слова самі проникнуть в душу, зроблять те непомітно, тихо, потаємно.
Що досконаліша істота, то вразливіша вона до страждань.
Загарбаєш багато - не втримаєш нічого. Така доля всіх завойовників.
Мудрого не зламає лихо і не зіпсує щастя.
Поради, та ще здалеку, давати найліпше, це не вимагає ні зусиль, ні мужності, ні витрат.
Людина створена з віри і розпачу. Коли відібрано віру, що лишається?
Бо не та мати , що народила, а та, яка вигодувала.
Лишь то свято, что не может быть нарушено никакой враждой.
Ничто не происходит раньше, чем тому положено. Прорастание деревьев, всходы семян, плетение гнезда и появление на свет птенца из яичка, восход и заход солнца, серый дождь и седой туман, кусты, деревья, цветы, ветви, стебли, корни — все говорило о неспешности, об извечном спокойствии, о мягкости и скрытности прекрасной силы жизни. Сила прекрасна, именно когда скрыта.
Желудь гигантского дуба дает бледный и немощный росточек, а маленькое пшеничное зерно прорастает розовым, словно детское личико, зубчиком.
Придавленная камнем жизнь рвется ввысь с еще большей силой. Так за́мок, сложенный из глыб дикого камня, мертво-неприступный, тяжелый, как ночи, все равно зарастает травой, утопает в тенисто-зеленом мире, непобедимом, всесильном.