Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Іноді не можна змінити долю, тому слід пом'якшити її удари, зробити милостивішою.
Виявляється, можна так легко відібрати чуже щастя. Що залишилося? лише мрії. Є ніч - і немає перепон у мрій. Доведеться жити спогадами, вночі діставати їх із глибини душі, щоб прожити минулим коханням якийсь проміжок часу, а коли воскресне на небі сонце - сховати все на саме дно. І схоронити не лише від сторонніх очей, від немилого чоловіка, від батьків, а й від самої себе...
Кохання - не тільки радість. Кохання й біль.
Розкажи мені, чи йдуть люди в колгоспи? — поцікавився чоловік.
— Йдуть ті, кому втрачати нічого. Якщо все життя прожив з голим задом, то яка йому різниця, де далі бути? Чи не однаково, де ним світити? І що такому втрачати? Якщо нема хати, то й пожежі нема чого боятися.
Кохання існує лише для двох.
... смерть буває різна. І важко сказати, яка найстрашніша: фізична чи смерть надії та кохання.
Хочеш взнати, що таке невдячність? Тоді зроби людям щось добре.
Дивна річ пам'ять: хочеться думати про майбутнє, ав она не відпускає з минулого. Так чіпко за нього тримається, що прийдешнє не може набути чітких обрисів, все у ньому розпливчате, ніби в тумані. Часом вона відновлює те, що відбувалося десятки років тому, і, здавалося, вже забуте, розчинене у сьогоденні, як цукор в окропі.
...коня можна привести до водопою, але напитися він повинен сам.
Чи зможу наплювати в душу мамі та таткові, які мене так люблять? Вони все життя мені присвятили, тяжко працюють з ранку до ночі заради мене, щоб я мала все. Щоб було і на столі, і до столу, і хліб, і до хліба. Сказати «до побачення», крутнути хвостом – значить, потоптати їхні почуття, перекреслити їм життя… Неправильно це, несправедливо. Так не можна, бо вони мені дали життя, і я повинна з ними рахуватися й поважати і їх, і вибір, який вони зроблять.
Невістка – в горлі кістка.
Боятися треба живих, а не мертвих.
І прийде час, коли безбожники будуть покарані, а зараз комуністи та комсомольці здумали себе і царями, і богами на землі.
Разве можно сравнивать чувство с богатством? Любовь не имеет своей меры, она не имеет пределов, не имеет конца. Она или есть, или ее нет.
...хвилювання нічого не зможе змінити, воно лише краде спокій.
Світ став жорстоким...
Если надо человеку собраться с мыслями, не нужно лезть ему в душу.
- Хочешь узнать, что такое неблагодарность? Тогда сделай людям что-то хорошое.
- ...Если ты к людям с открытым сердем, с душой, то и они к тебе так же.
Удивительная вещь память: хочется думать о будущем, а она не отпускает из прошлого.
Хто працює з ранку до вечора, той ніколи не сидить голодний.
... Дивно, як щастя може прикрашати людину. Воно ніби підсвічує ясним світлом обличчя зсередини, і воно ясніє, променіє, здається набагато гарнішим, ніж є насправді.
Чи можна порівнювати почуття зі статками? Кохання не має своєї міри, воно не має меж, не має кінця. Воно або є, або його немає.
Бачили очі, що вибирали – їжте, хоч повилазьте!
«Не той хліб, що у полі, а той, що в коморі».