Роман «Чайковский» (1843), вызвавший похвалу В. Белинского, повествует о старой Малороссии времен гетманщины. Основываясь на народных песнях и предания, не останавливаясь перед неприглядными сторонами исторической правды, используя мелодраматические сюжетные линии, автор изобразил суровую жизнь казачьего «лыцарства» Запорожской Сечи.
Роман создан на основе семейных преданий (мать писателя происходила из рода Чайковских) и эпизодов из украинской думы об Алексее Поповиче.
Характерник бував чолов’яга дуже розумний i знав усяку всячину; його й куля не брала, i шабля не рубала; у нього на все були засоби й cnoci6, на все добре слово й л1ки. Характерники знали eci броди, yci плави по Дншру та шших р1чках; характерник з води виводив су¬хого й з вогню мокрого; у них була лицарська совать i добродушшсть; нехриста та шшу погань били, грабували, палили,, а церкви не забували. Ось що таке були харак-терники.
Часто на Україні, проїжджаючи степи навесні, ви по¬чуете пронизливий, вжчайдушний зойк: «Татари йдуть!» Огляньтесь — i нікoго не побачите, крім двох-трьох аж ніяк не схожих на татар хлопчиків, що пасуть худобу; але в цьому зойку так багато смутку, розпачу, безнадії, що він, мабуть, надовго залишиться у вас у пам’яті. Це останній відгомін тяжких, страшних зойків, що лунали колись по селах України; це крик, переданий від діда внукові, від батька чи мaтepi синовi; це зойк, що втратив уже все своє значения, перетворився на гру, на дитячу розвагу, але в музичній своїй стороні зберіг ще багато правди; серце ниє, завмирає, слухаючи. його: це новий, красномовний рядок з icтopiї нещасного краю... Хочете знати, навіщо кричать хлопчики: «Татари йдуть!»?
чудовий громовий початок Ціцеронової промови за XII таблиць: «Fremant omnes licet, dicam guod sensiol» (Нехай yci тремтять, я скажу, що почуваю!)
В природе человека есть много зла, все четвероногое и четверорукое, говоря в смысле животном, отдавая преимущество своему двурукому собрату в уме и способностях, должны уступить ему и в жестокости.