Виктор Гюго писал: "Природа с нами говорит, но мы не умеем к ней прислушаться".
Принимать - это особое искусство жить.
Если бы каждый из нас осознал, какую огромную ценность он представляет собой как личность, мы оказались бы совсем в другом мире.
Жить хорошо означает быть готовым умереть без сожалений.
В жизни всегда так: мы далеки от того, чтобы усомниться, а не бывает ли то, что мы считаем проблемой, на самом деле ее решением?
Емоційний інтелект...чого тільки не вигадають, щоб заспокоїти придурків...Чому б тоді не бути інтелекту м'язовому, травному, дефекаційному?
Ведь все на свете связано, и, делая добро другим, мы сами его получаем…
Если у тебя сплошные проблемы, ты перестаешь их так называть. Ты называешь это жизнью.
- Женщине не нужны твои рациональные доводы по поводу создавшейся ситуации. Объяснять, вечно объяснять... Ах, мужчины вообще ничего не понимают... Всё, что ей нужно, - это услышать, что ты её любишь и никого, кроме неё, не любил...
- Но это нелогично...
- Да плевать на логику, когда речь идёт о двоих! Тут вопрос чувства, а не математики!
Понимаешь, когда ведешь сражение с самим собой, несомненно одно: кто-то из вас должен проиграть!
Жизнь слишком коротка, чтобы жаловаться на разочарования...
Если все на свете связано, то, борясь с другими, борешься прежде всего с самим собой.
у царстві кретинів королями почуваються ті, що розмовляють мовою ідіотів.
Мы – существа цельные, и природа подводит нас к тому, чтобы мы это прочувствовали очень глубоко. А вот общество создает внутри нас нехватку этой цельности. Оно умеет заставить нас поверить в то, что нам чего-то все время не хватает для счастья. Оно мешает нам довольствоваться тем, что мы имеем, и тем, что мы есть, и без конца заставляет думать о нашей неполноте, о несовершенстве.
У гармонії з іншими, у злагоді з самим собою.
Усвідомлення смерті в житті є вкрай необхідним. Наше суспільство руйнується через неприйняття смерті. Люди діють так, ніби її не існує. Вони навіть прикриваються метафоричним словником на її означення: коли втрачають старенького дядька, кажуть "він зник", "пішов", "покинув нас". Кажуть, що ми його втратили, так немовби ми зможемо його знайти на розі вулиці чи у кондитерському відділі супермаркету. с.278
Морське повітря було насичене запахом вічності.
Однак, як не парадоксально, саме усвідомлення наших меж може стати визвольним. Власне, повністю їх прийнявши, ми зможемо розцвісти, розкрити свою креативність і навіть взятися за здійснення великих справ. А оскільки смерть є найбільш суттєвою і неминучою межею... наше життя направду починається в день, коли ми усвідомлюємо, що настане час, коли ми помремо, і повністю його приймаємо. с.280
Наша суматошная жизнь порой вынуждает нас оставлять без внимания тех, кого мы любим.
Молчание - лучшая из тактик.
Невозможно повернуть назад после того, как потерял годы, чтобы понять, казалось бы, очевидную вещь: ощущение счастья и спокойствия приходят изнутри.
У царстві кретинів королями почуваються ті,що розмовляють мовою ідіотів.
У політиці,між іншим,те саме:обирають тих,хто каже людям дурниці,які вони бажають слухати.І чим та мова дурніша,тим ліпше сприймається.
Є тенденція, що плин історії визначають великі лідери. Насправді, це не зовсім так. Кожен своїми діями, словами, станом душі й емоціями впливає на своє оточення, і це поширюється, немов хвилі на поверхні води. Обов'язково. Ніщо не буває нейтральним. Зрештою, кожен з нас має відгук у світі. І коли ми знаходимо своє покликання, у нас зявляється роль, яку маємо грати, яка є корисною людству, живим істотам, всесвіту.
Цінність життя дається збагнути,коли виникає загроза його втрати