Роман-антиутопия маститого алжирского писателя является своеобразным парафразом знаменитого «1984» Джорджа Оруэлла и развивает ту же тему: отношения свободы и тоталитаризма, человеческой личности и бездушного государственного аппарата.
В досконалому світі майбутнього немає, є тільки минуле і його легенди, переказані в розповіді про фантастичний початок, немає еволюції і ніякої науки, є тільки Істина, єдина і правічна, і завжди поряд із нею стоїть Всемогутність, що дбає про неї.
Аппарат в своем искусстве манипуляций заходил слишком далеко - вплоть до того, что придумывал ложных врагов, которых затем до изнеможения разыскивал, чтобы в конце концов уничтожить своих же друзей.
"Щоб люди вірили і відчайдушно чіплялися за свою віру, потрібна війна, справжня війна, яка забезпечує масу полеглих і не припиняється ніколи, і потрібний ворог, якого не бачать або ж бачать усюди, не бачачи ніде".
Возможно, религия и обязывает любить Бога, но лучше всего ей удается вызывать отвращение к человеку и ненависть к человечеству.
Із вовками треба вити, або вдавати, ніби виєш, бекати - це останнє, що треба робити.
"Як і всюди, і в людей, і в хамелеонів, кожен набуває кольору стін, але ж були стіни проказні, а інші поточені червою, - в цьому й полягала драма".
...ми не стверджуємо, що мокбі вперті, мов каменюки, бо ж прагнемо бути шанобливі, а тільки кажемо, що каменюкам властива більша розважливість.
... мир має неминучу властивість стирати спогади і ставити лічильники на нуль."
"Раб, який знає, що він раб, завжди вільніший і величніший за свого господаря, нехай той господар навіть володар світу".
"Зґвалтування за згодою, повторюване день у день, місяць у місяць, усе життя, - чи стає воно любовними стосунками?".