Війну виграють вчинки. Вчинки виліковують рани. Не слова. Слова — бідні. Мої ж, особливо, гроша ламаного не варті.
-... Якою клятою мовою з тобою ще розмовляти?
— Я не знаю. Ти якою ще говориш, окрім як мовою засранців?
— Я серйозно. Я чітко пам'ятаю, як міняла тобі підгузник і побачила тих милих маленьких хлопчиків, що висіли там. Що з ними сталося? Вони зменшилися? Зникли? Тому що це єдина причина, яку я можу придумати, щоб пояснити, чому ти поводишся як жалюгідний боягуз.
Знаєте ту пісню у Rolling Stones — Не надто гордий, щоб благати? Зараз це моя улюблена пісня.
- Почему ты не ушел, Логан? Ты был бы в безопасности. - Я никогда не оставлю тебя. Никогда.
– Руки под стол, – приказываю я. Он улыбается шире, убирает свою фляжку в карман и делает то, что я ему сказала. – Закрой глаза. – Мне нравятся женщины, которые не боятся брать инициативу в свои руки. – Заткнись. Он сказал уже достаточно. Я наклоняюсь, мои глаза все это время остаются открытыми, запоминаю каждую черточку…
«В конце концов, иногда наша жизнь - совсем как книга. Мы не в силах написать окончание истории, мы можем только принять то, что уже написано на страницах»