Справжній поет ніколи не зможе витлумачити жодного свого образу чи метафори. На це здатен лише графоман. Тому спиши усе на підсвідомість.
— У цій книзі йде дощ, гримить і блискає, — сказала пані Конопелька, — а оно в тій шумить ліс, пахне хвоєю і чути чиїсь кроки, похрускування сухого гілляччя, у тамтій сходить зимове сонце, а в тій — заходить… Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце.
"Кожен великий чоловік має своїх учнів, і завше Юда пише його біографію"
— Я десь читав у Оскара Вайльда, що музика дарує нам наше власне минуле, про яке ми до цієї хвилини не підозрювали, змушуючи шкодувати про втрати, яких не було, і вчинки, за які ми не винні.
"При зустрічі з левом найліпше і самому бути левом. Але з жінкою завше треба бути лисом."
Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.
— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.
Як не стане мене з тобою, вкриють піски тіла, стрінемось там, де маки рікою, там, де їх тінь лягла.
Один–єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.
"Чи хтось може бути на сто відсотків певним, що він бодай трохи не жид?"