Донбасский дневник.
(Фейсбук времен АТО) Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
Ліна Костенко Ця книга склалася із записів у Фейсбуці: у червні 2014 на голос Олени Степової – голос похмурого луганського прикордоння – кинулися сотні, потім тисячі людей. Зараз у її МЕРЕЖАХ їх без малого 20 тисяч. Читають не тільки «статуси», а й коментарі, радіючи відгукам з усієї України, підбадьорюючись: «Донбас люблять! За Донбас моляться! Нас не залишать». Не покиньте Донбас, просить Олена. Заради тих, хто живе там і не може виїхати, кинути батьків, хворого друга, собаку. Легко виїжджали, кидаючи своїх тварин, а часом і людей, ті, хто заварив цю кашу. Але ті, хто не зрадив Батьківщину, чи можуть зрадити живі істоти? І навіть цей будинок, цей сад, степ, вітер в степу – на кого покинути?
Не покиньте Донбас, закликає Олена, заради самої України: «Подивіться на Україну: вона, як метелик, що розправив крила. Схід і Захід – це два крила. Не обривайте їх, не ламайте!».