Цитата из книги «Расколотое небо» Светлана Таланпоказать все Добавить
Зараз мені хотілося б застигнути в сучасності, як кістка у холодці, але… Не буде завтра, як є сьогодні. Можливо, комуняки покричать, погаласують та й поїдуть туди, звідки приїхали. Хотілося б, дуже хотілося б, але розумію, що такого не буде. Вони не відступляться. І суспільне господарство вони організують, як роблять це повсюди у країні. Вони ні перед чим не зупиняться, підуть по головах, по наших трупах, але організують колгоспи. Я не можу судити, чи це погано, чи добре, бо не вмію заглядати у майбутнє. Я не можу навіть припустити, що вони зроблять завтра. Можливо, нам і нашим господарствам дадуть спокій. Але… — Павло Серафимович знову тяжко зітхнув, стис кулаки та продовжив: — Я не виключаю варіант, коли вони прийдуть до нас і відберуть усе силою.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?