Цитата из книги «Расколотое небо» Светлана Таланпоказать все Добавить
Яке це щастя — чути його голос, торкатися щоки, пити цілющі поцілунки! Хотілося знову відчути тепло його тіла, пригорнутися, сховатися в обіймах від усіх негараздів і забути про все на світі! Тільки б бути разом! Насолоджуватися кожною миттю, запам’ятати кожне слово, щоб потім ночами жити тими словами, смакувати ними, як стиглою ягодою, й засинати щасливою. Чи кожному випадає таке щастя? Нехай і таємне, нічне, скритне, але від того воно не стає меншим, навпаки, в їхніх таємничих побаченнях був присмак меду: коли з’їси, то ще довго все здається солодким-пресолодким, смачним-пресмачним.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?