Да что же это мы! Будто не музыкой заняты, а мылом торгуем…
«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».
- Та й недобра ж таки Марина, - обiзвалася вона до Мар'ї, - он до яких слiз панича довела!
- Молодець Марина! - вiдказала та. - Зяає собi цiну. Так їм i треба. Дури їх, поки молода та здорова! П'ють вони нашi сльози - хай же своїх покуштують!
"Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі - одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці - задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!"
"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"
"З щастя та з горя скувалася доля"
І дасть же Господь такий талан чоловікові, та от так і не вміє його шанувати.
– Как же тебя зовут? – допытывался он.
– Не говори! – крикнула Марья, но Христя уже сказала.
– А по отцу?
Христя молчала.
Он повторил вопрос.
Христя улыбнулась и сказала:
– Батька.
– Христя Батьковна?
«I що там, у тому городi, доброго? Достаткiв бiльше, достатки кращi? У кого ж тi достатки, то й добре; а як бiдному - то всюди погано, Та часом i при достатках лихо: як нема долi, немає талану, то й достатки не впокоять.»
«Така добра душа! така добра! Зате ж i достається часом їй… Воно, мабуть, усiм добрим так достається!»