И дети их после них

Напишу свои ощущения от этой книге. Начала читать и бросила. Книгу я все-таки прочла, вернулась к ней. Книга слишком откровенно-изнеженная, живая. Эмоции жизненные, очень реальные. Читаешь книгу и кажется, что это происходит в Америке, в гетто-квартале, где считается нормой курить косячки с 13 лет всей молодежи, пить водку и придаваться любви на заднем сидении машины, но потом автор напоминает, что это Франция. Автор рисует штрихами жизнь нескольких главных героев, их странные отношения, странные ситуации, но откровенно жизненные, жизнь без прикрас. 4 лета, 4 ситуации. Книга странная, необычная, не "простой бульварный романчик".

"И дети их после них" роман взросления подростков, живущих в провинциальной Франции начала 90-х. Николя Матьё показывает нам небольшой городок Эйанж, старая жизнь вместе с заводом "Металор" закончилась и город пытается жить по-новому. Вместе с французами в состав жителей входят арабы, алжирцы, марокканцы, обретшие новую родину, пытающиеся жить вместе, но разделенные менталитетом и историей. Матьё показывает зачатки того, что мы видим во Франции сейчас, и того, что Уэльбек развивает в своей "Покорности".

Повествование очень реалистично, веришь всему что описывает автор, и порой даже кажется, что это не Эйанж, а наши 90-е в уже России, где-нибудь в небольшом городке, где советское наследие разрушено и люди пытаются создать и обрести новых себя.

Три главных героя романа - Антони, Хасин и Стеф - соприкасаются друг с другом на протяжении шести лет, читатель наблюдает их через каждые два года летом, незримо влияют друг на друга, но как магниты с одинаковыми полюсами отталкиваются и каждый идет своим путем.

Наркотики, любовь, секс, первые легкие деньги у молодежи противопоставляется миром взрослых, жизнь которых обыденна и уже лишена всяких целей. Роман пропитан меланхолией и грустью, надежда и вера молодых людей на лучшую жизнь, на лучшую судьбу не всегда находит отражение в реальности, реальность, как правило, более прозаична.

Многое Николя Матьё показал штрихами, иногда мне не хватало действия, но атмосфера времени и взросления передана замечательно и полностью погружаешься в повествование. Конец книги кажется немного простоватым, но у него есть огромный плюс - книга незримо закольцовывается.

На цю книгу я отримала на неї гарячу рекомендацію на кураж базарі на стенді ВСЛ від пані, що там працює. Тож не стала відкладати і швидко почала читати. Книжка така товстенька, має 620 сторінок, ляссе, щоб не губити місце, де зараз читаєш, а крім того швидко і приємно читається.

Перед нами Аянж - маленьке провінційне містечко в краю металургів і шахтарів. Шахти закрили, заводи не працюють, люди спиваються, підлітки скурюються і знаркоманюються. 16-річний Антоні намагається вижити, знайти своє місце. Взагалі якщо не звертати уваги на імена, то повна ілюзія того, що ця книга про Україну, про якесь маленьке містечко з такими ж вихідними даними. Проблеми в людей абсолютно ті ж: звільнили з роботи за пиятику, і тепер неможливо знайти нову, угнали мотоцикл, батьки б'ють дітей, а діти їх зневажають, ранні вагітності, діти не хочуть вчитися, а деякі всіма силами намагаються вирватися з цієї павутини, хтось багатий, а хтось бідний і це так впадає в очі, хлопець хоче сподобатися дівчині, але вона для нього недосяжна мрія, емігранти - хтось приїхав сюди в пошуках кращої долі, але так і не зміг прорости тут корінням, і кожне випробування долі робить його позицію ще нестійкішою. Тут в книжці ще і жахлива наркоманія французької молоді. Не знаю, чи і в нас таке було, мене ця сторона життя щасливо оминула.

Чотири літа, між якими щоразу минає два роки. Антоні і його близькі і друзі - батько, який п'є по-чорному і тримає в страху всю сім'ю, а мати не наважується від нього піти (а потім таки наважується і ми бачимо, що з цього виходить), кузен, який спершу такий підірваний, а потім таки підкоряється життєвим законам - сім'я, діти. Дівчина Стеф, дочка місцевого багатія. Антоні в неї безнадійно закоханий, та і долі в них різні. Вона їде в Париж, вчиться, гуляє, знову вчиться. Антоні не має жодних перспектив у Аянжі і записується в армію. Але військова кар'єра не складається. Життя іде. Ми бачимо персонажів ніби в спалаху блискавки, і в наступну мить знову минули два роки, колесо життя повернулося, хтось на щиті, хтось із щитом.

Атмосфера 90-х і відчуття, наче тобі знову 16, перед тобою все життя, але наразі ти не знаєш, що робити, щоб потім жити краще, тому зустрічаєшся з кращою подружкою і йдеш на пляж, бо завтра буде ще один теплий день, а за ним ще один, і ще один. І ще книга про те, що Франція - це не лише гламурний Прованс з його лавандовими полями і білими охайними будиночками з лазуровими вікнами. А безпощадна, сувора, робітнича сторона.

Раджу, не дарма роман отримав гонкурівську премію.