Я , усталая и злая, приползаю к финишу одной из последних , чему, судя по хищной улыбочке Быка, он явно рад.
-О-о-о...- умиленно протянула Наточка , поднимаясь с пола. - Линка, да ты за меня волнуешься!
-Нет,- отрицательно машу головой,- просто хочу оказаться рядом, чтобы успеть сказать:"Ну я же тебя предупреждала"!
Есть два типа гостей, которым ты не особенно рад,- те, что приперлись без приглашения, и те, что нагрянули рано утром, в момент, когда ты еще не успел продрать глаза.
"Дурдом какой-то, - возмутилась адекватность. - эльф трясется над мхом, как над собственным первенцем. Воровка даже не пытается отнекиваться!"
Марианна и Юлик взвыли от постигшей их несправедливости , но на нашей стороне были здравый смысл и... грубая сила.
Да, безумно тяжело решать самому, брать на себя ответственность. Гораздо легче переложить её на чужие плечи, стать покорной чужой воле и забыть о трудности выбора. Но выбор и ответственность — признаки силы, спутники взрослого человека. И пусть вначале тяжело, пусть будут ошибки, но это будут твои ошибки, твой выбор, твоя жизнь. В радостях и горестях, которых повинен лишь ты.
Он безжалостен: при мне выпорол розгами подростка за кражу. Я не могла спокойно смотреть на истязание, молила отпустить несчастного, а он не обращал внимания, продолжая методично наносить удары.
Я богаче вас, мой норн, только вы об этом не догадываетесь. У моих ног весь мир, у вас - только ваша клетка.
Насильно можно привязать , но не заставить любить.
Потрібно захищати те, що належить тобі по праву.
Я постійно позичав у нього одяг, він у мене — гроші. Різниця була в тому, що одяг я завжди повертав.
* ...іноді людина не знає, від чого відмовляється. Тому краще їй іноді взагалі не відмовлятись.
* Не можна потонути в ріці, в якій плаваєш усе життя.
Ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки - це і є життя і смерть.
Ось, скажімо, вся ця ситуація з братом. Вона мені нагадує мої уроки німецької. Мені показують якусь картинку і просять розповісти, що я на ній бачу. А я, Оль, не люблю розповідати про те, чого не знаю. І всі ці картинки я не люблю. І не люблю, коли мене притискають до стіни, вимагаючи грати за чужими правилами. Тому що правила мають сенс до того часу, доки ти їх дотримуєшся. А щойно ти забуваєш про них, як виявляється, що ти нікому нічого не винен, і не зобов'язаний вигадувати різні дурниці про те, чого не знаєш, і що тобі, за великим рахунком, не потрібне. І тоді виявляється, що ти цілком можеш обходитись без усіх цих вигаданих речей, і що немає жодних правил. І взагалі нічого з того, що тобі показують, немає, а отже, й розповідати немає про що. І все це лише спроби тебе використати. На цілком законних підставах. Майже як у школі. Річ у тім, що ми давно повиростали, а до нас і далі ставляться як до дітей, себто як до недалекої, брехливої, нерозумної наволочі, яку потрібно постійно пресувати, вибиваючи з неї необхідні відповіді.
Потрібно слухати музику, яку любиш. І не давати чужим свої навушники.
Його саксофон вибухав, ніби хімічна зброя, винищуючи ворожі війська. Паркер дихав через мундштук, видмухував золоте полум'я праведного гніву, його чорні пальці залізали до роз'ятрених ран повітря, витягуючи звідти мідні монети й сушені плоди.
Я думаю, що так воно все приблизно і відбувається. Ми змушені рятувати тих, хто нам близький, не відчуваючи іноді, як змінюються обставини і як нас самих починають рятувати близькі нам люди. Мені здається, що саме так і має бути і що сама наша близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті. Десь за всім цим і починається любов. Інша річ, що не всі з нас до неї доживають.
Коли ловиш життя за хвіст, найменше думаєш, що з ним потім робити.
Збоку я скидався на танкіста, чий танк давно згорів, але бажання воювати лишилось.
- Германе, - запитав він. - Що б ти зробив, якби у тебе раптом з’явилось багато грошей? Скажімо, мільйон, - щедро додав.
- Мільйон?
- Угу.
- Рейхсмарок?
- Доларів.
- Я б купив собі будинок. В Африці.
- Навіщо тобі будинок в Африці?
- Завжди хотів жити в країні, де нема расизму.
... потрібно вміти пригадати все, що було з нами і що було з тими, хто поруч із нами. Це головне. Бо коли ти все згадаєш, піти тобі буде не так просто.
* Можливо це й був той момент, коли потрібно було вирішувати - лишатись чи забиратися геть. І цей момент я проспав.
Ми, Гєра, тут всі разом, розумієш? Я знаю, про що говорю. Справа не в церкві і не в наркотиках. Справа у відповідальності. Та вдячності. Якщо в тебе це є - маєш шанс померти не останньою скотиною.
* Головне - мир в душі. І ноги в теплі.