Мои цитаты из книг
Її губи ніби налиті знадою, від них неможливо відірватися, ними можна насолоджуватися, смакувати, як джерельною водою в полуденну спеку.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Навіть якщо ми не будемо разом, знай: я буду кохати тебе все своє життя, бо ти і є моє життя. І немає в цілому світі кращої за тебе!
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Цієї ночі вона сховала свою надію на щастя у скриню, де вона буде завжди берегти найкращі спогади. Часом зможе її потайки відкривати ночами, діставати звідти сховані мрії, щоб ними жити далі. Заради часу, проведеного з Андрієм, можна продовжувати життя, підживлюючи себе спогадами про коханого. Щоразу воскресатиме ранок, і їй доведеться зачиняти скриню й чіпляти на неї надійний замок — захист від сторонніх…
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Усі діти однакові. Вони як пальці на руці — яку пучку не вріж, однаково боляче.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Вона вперше відчула себе справжньою матір’ю. У ній билося життя, життя її донечки, нехай ще зовсім маленької, крихітної, але ж дитинки! Прийде час, і маленька з’явиться на цій землі, і тоді Варя зможе вперше поглянути на неї, доторкнутися, прикласти до грудей. Яке це щастя — бути матір’ю, дарувати нове життя світові!
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Вона раділа життю, нехай нелегкому, наповненому і тяжкою працею, і тривогами, і сумнівами, і щемливими та болючими водночас спогадами про минуле. Її радувало все навколо: і сонце, яке важкою помаранчевою діжею ліниво закочувалося за верхівки дерев, і мугикання ситих корів, які поспішали до своїх дворів, і старенький дідусь на призьбі, що тримав у зубах люльку, і навіть оті пузаті гарбузи, яким було мало городу, так перелізли через тин і зависли з іншого боку. Хотілося, щоби все навколо раділо і Варі, яка подарувала цьому яскравому світові нове життя, і тому маленькому згорточку, який вона обережно притискала до грудей.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Навіть місячний зірчастий вечір не міг витягти чоловіка із тяжких роздумів. Залізна туга все ще тиснула серце. Він узяв камінець, кинув у озеро. Розгорнулося віяло янтарних скалок води. Якби ж то тугу можна було так розсипати по воді, щоб вона розійшлася колами, розвіялася!
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Та чи можна назвати це життям, коли знаєш, що прийде весна і вже не буде того відчуття свята у душі, коли плуг розріже землю, яка відпочила за зиму. А яка ж була земля! Як масло! Хоч бери та маж на хліб! Нема коней, нема землі, а вона й досі не відпускає, дотепер сниться ночами. Здається, ніби сам вріс віковими коренями у ту рідну землю, а тепер вирвали живцем, із корінням, але ж ні. Не можна викорчувати столітнього дуба разом із усім корінням. Десь там все одно залишаться рештки коренів. Вони ніколи не дадуть парості, бо мертві. У своїй землі, але вже не живі. Так і у нього — залишився клапоть землі з мертвим корінням, зі скаліченою душею…
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Село гуло як розторсаний вулик. Хтось кидався на мішки з криками «Не віддам!». Марно. Забирали. Інші кляли активістів на чім світ стоїть, деякі мовчали, тримаючи ненависть у своїй душі. Знайшлися і такі, які самі віддавали та ще й здавали сусідів, знаючи, де ті сховали зерно. Часом люди збиралися купками, щоб погомоніти та обговорити, у кого скільки вилучили. Але переважно розмови точилися по хатах, за зачиненими дверима.
Від першого дня роботи активістів у селі вмерла довіра людей одне до одного. Навіть ті родини, які донедавна приятелювали, стали обережними у спілкуванні. Майже кожен уночі ховав зерно, не будучи впевненим у своїх знайомих. Хіба що близькі родичі могли повністю довіритися рідним.
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?
Варя мовчки дивилася, як нишпорять садибою чужі люди. Що сталося з ними? Чому спокійно за всім цим спостерігає названий брат батька? Чому батько, господар усього, що надбав чесною працею, стоїть принижений, згорблений, розчавлений, як слимак на дорозі? Чому її колишня подруга, з якою їли з однієї миски не один рік, тепер на правах хазяйки заглядає у кожну шпарину? Чому Михайло, якого батьки випестили, вигодували, поставили на ноги, якому збудували дім, чатує, доки вигребуть останній хліб у рідного батька? Усе неправильно і не піддається ніяким законам ні природи, ні людських відносин. Усе в житті навиворіт. Ніби світ навколо перевернувся…
Украина, 1930-е годы. Варя выросла в зажиточной семье, в которой умели и любили работать, потому и хозяйство имели крепкое. Но пришли иные, лихие времена. Началась коллективизация, и все, что люди заработали своим потом, нужно было отдать… Кто знал, какая страшная беда ждет эти щедрые земли! Невозможно было представить, что голодная смерть опустошит все вокруг. Потеряв мужа, родственников, Варя осталась одна с маленькими детьми. Кто сможет их спасти?