Ненависть, як і любов, - сильне почуття, що не дозволяє відпустити людину, тримаючи її біля тебе.
Мала сиділа на піску зі склянкою води та розмішувала в ній попіл. Вода вмить стала брудною. ...Мала взяла стакан, наповнений попелом та висипала все в річку. Попіл в воді в одну мить розчинився, а річка й далі була чистою та прозорою. ...Чому б не спробувати бути схожими на річку. Ми ж маємо вибір...Я хочу стати річкою.........................
Люди поспішали, перестрибували через калюжі, які наплакала за день осінь. Сльози - вода - небо - і це все в брудних калюжах.
Хтось колись Магдалені казав, що не можна робити людям добро просто так, якщо тебе не просять. Не вірте. Деколи не просять не тому, що не хочуть, а тому, що не мають сміливості навіть на це...
Так і хочеться сказати, сонце моє, мудрими словами: "Будьте уважні з бажаннями, вони можуть здійснюватися!"
Сенс життя у виборі. Так, сенс життя - це вибір. Або ти живеш, або марнуєш життя на пошуки його сенсу.
Слухай, серце, слухай і, застерігаю наперед, не кажи тільки-так не буває. Бо буває ще й не так.
Що робить з людиною жалість? Жінку вона вимкнути настільки, що та готова простити навіть покидьку багато поганих вчинків, лишати всі справи, рятувати жертву, віддаючи останнє, аби... Аби що?
Коли жінка жадана - вона отримує не одну молодість.
"Найбільше щастя для людини - бути собою. Бути собою найважче, але бути собою якраз і найцікавіше."
Є любов з першого погляду, а є ненависть з першого слова.
Там частими гостями є тумани й дощі, там нічний спокій міста стережуть леви, там дуже багато віруючих та недостатньо віри, там день починається з кави, а закінчується також кавою, тільки з вершками...
Для щастя потрібні двоє. Так сказала мама.
Мрії збуваються,якщо дуже-дуже хочеш,нехай дивним чином,однак збуваються
Она уже чувствовала, что сойдет с ума, если ей не дадут спокойно посидеть и почитать.
— Мама дала мне приличное воспитание, — объявила она. — Она никогда не подпускала меня ни к мойке, ни вообще к кухне.
Нет, мама не глупая, просто никогда не выпускает ум на волю
— Должна заметить, — обратилась она к Чармейн, — если тебя охраняет такой грозный пес, тревожиться за твою безопасность отнюдь не следует — тебе грозит разве что голод…
Она была крупная, в отца, с очень аккуратной серо-стальной прической и в твидовом костюме - таком простом и такого скучного цвета, что Чармейн сразу поняла: это очень аристократический костюм
- Эй! Ватерклозет замерз!
Не повезло, подумала Чармейн. Она забралась в постель и тут же заснула.
Примерно через час ей приснилось, что на нее уселся мохнатый мамонт.
-Уйди, Потеряшка, - пробормотала она. - Ты слишком большая.
Она уже чувствовала, что сойдет с ума, если ей не дадут спокойно посидеть и почитать.
Нет, мама не глупая, просто никогда не выпускает ум на волю
— Мама дала мне приличное воспитание, — объявила она. — Она никогда не подпускала меня ни к мойке, ни вообще к кухне.
- Конечно, все вещи однажды переносятся в прошлое, - покивала девочка. - Я полагаю, в прошлом есть просторная свалка, такая огромная, что, когда ты попадаешь на нее, то сразу поверишь, что действительно попал в прошлое.
Дело не в том, что я ленивая. <...> Или глупая. Просто я никогда не выглядывала за пределы маминого образа жизни, понимаешь?